100 років тому ми так само мали ДУЖЕ ПОГАНУ українську владу…

Ми зараз маємо дуже ПОГАНУ українську владу. Ну справді, вона НЕДОЛУГА й не така, про яку ми мріяли, геть НЕІДЕАЛЬНА (чи буває будь-яка влада ідеальною апріорі — то вже інше питання). Особисто я маю безліч претензій до нашої поточної влади, так само, як я маю їх завжди і до будь-якої влади.



100 років тому ми так само мали ДУЖЕ ПОГАНУ українську владу, якихось нерішучих та наївних соціал-демократів — Центральну Раду, яка довго тягнула з проголошенням самостійності, а потім розпускала ледь сформоване українське військо через власні ідеологічні ілюзії; згодом — гетьмана-диктатора, колишнього російсько-імперського офіцера-монархіста, дехто каже навіть, що насправді він хотів знищити українську незалежність; а тоді ми мали соціалістичну Директорію, не менш слабку та сумнівну, ніж Центральна Рада…

Всі ті три українськи влади були дуже ПОГАНІ, КВОЛІ, НЕПОСЛІДОВНІ, НЕДОЛУГІ тощо.

Але знаєте, я був би щасливим, якби 100 років тому хоч якась з цих ПОГАНИХ українських влад таки закріпилася б у Києві і створила таку-сяку недосконалу, але самостійну Україну.

Тоді б 20-е століття для нас було б геть іншим. Так, може загалом і не набагато кращим, але точно значно менш кривавим, менш голодним та менш злиденним.

І зараз, можливо, ми б переймалися речами, якими нині переймаються якісь поляки чи фінни, недолугі влади яких тоді ж таки перемогли там, де ми програли.

І багато хто з тодішніх українців 100 років тому можливо тішився з повалення тієї чи іншої (а може й усіх трьох) поганих українських влад.

Але це не врятувало їх та їхніх дітей і онуків від ІДЕАЛЬНОЇ ВЛАДИ російських неоімперців-більшовиків, що прийшли з Москви й Пітера панувати на наших землях протягом ще й наступного століття (наче їм попердніх двох було мало). Ба, вони не збираються відступати й досі…

Та історія не знає умовного способу («сослагательного наклонения»). Проте майбутнє завжди є невизначеним та залежить він наших дій зараз.

Я нікого не захищаю й не критикую, нікого ні до чого не закликаю, не спонукаю не агітую й не переконую. Хіба що пропоную подумати про все це.